The latest articles on DEV Community by Сергій (@skpdeveloper). https://dev.to/skpdeveloper https://media2.dev.to/dynamic/image/width=90,height=90,fit=cover,gravity=auto,format=auto/https:%2F%2Fdev-to-uploads.s3.amazonaws.com%2Fuploads%2Fuser%2Fprofile_image%2F3815675%2F9136219c-ee4b-4836-b2e8-5695bb019a22.jpeg https://dev.to/skpdeveloper en Сергій Tue, 10 Mar 2026 00:26:11 +0000 https://dev.to/skpdeveloper/diplom-proghramista-v-ukrayini-2026-papiriets-iakii-nichogho-nie-dovodit-i-chomu-tsie-normalno-20dn https://dev.to/skpdeveloper/diplom-proghramista-v-ukrayini-2026-papiriets-iakii-nichogho-nie-dovodit-i-chomu-tsie-normalno-20dn <h2> Фейнман і бразильські студенти </h2> <p>У 1950-х роках Річард Фейнман читав лекції у Бразилії. Він був вражений: студенти могли відтворити формули напам'ять, правильно відповідали на іспитах — але коли він запитав, що відбувається фізично, коли поляризоване світло проходить крізь воду, ніхто не зміг відповісти. Жоден. Вони знали слово «поляризація», знали формулу — але не мали жодного уявлення про явище.</p> <p>Фейнман написав про це різко: він назвав таку освіту «знанням назв речей». Не знанням речей — а знанням їхніх назв.</p> <p>Я думаю про цю історію щоразу, коли бачу захист дипломної роботи з програмування в українському виші.</p> <h2> Що відбувається насправді </h2> <p>Уявіть типову картину: п'ятий рік навчання, студент захищає «Інформаційну систему обліку товарів на складі». Laravel + MySQL, CRUD, Bootstrap. Все компілюється. Комісія задоволена.</p> <p>Питання: «Поясніть, чому ви обрали архітектуру MVC?»</p> <p>Пауза. Потім: «Ну... так прийнято».</p> <p>Питання: «Що таке N+1 проблема в ORM?»</p> <p>Blank. Тиша.</p> <p>Питання: «Чи можна ваш код запустити без XAMPP?»</p> <p>Відповідь через двадцять секунд: «Наверное, можна».</p> <p>Диплом він захистить. На «добре», а то й на «відмінно». Через місяць він піде працювати — або не піде — і диплом ляже в шухляду назавжди.</p> <p>Це не виняток. Це мейнстрім.</p> <h2> Інверсія реальності </h2> <p>Паралельно з цим існує інший світ. Я знаю хлопців без вищої освіти взагалі — або з «непрофільною», скажімо, з економічним дипломом — які пишуть виробничий код у distributed systems, розбираються в concurrency краще за половину сеньйорів з дипломом КПІ, і заробляють відповідно.</p> <p>Знаю магістрів комп'ютерних наук, які після захисту йшли працювати в доставку — не тому що не хотіли програмувати, а тому що реально не могли написати нічого складніше «Hello World» без підказки. П'ять років навчання — і нуль практики.</p> <p>Це не я придумав. Це інверсія, яка відбулася поступово, непомітно, і тепер стала нормою.</p> <p>Диплом програміста в Україні вже давно не є сигналом компетентності. Він є сигналом того, що людина провела чотири-п'ять років у певному закладі і виконала певний ритуал.</p> <h2> Бусифікація як змінна в рівнянні </h2> <p>Але є ще один фактор, про який зазвичай мовчать. З 2022 року університет в Україні набув нової функції — функції, яку ніхто офіційно не оголошував, але всі розуміють.</p> <p>Студентський статус — це певний рівень захищеності від мобілізації. Не абсолютний, не гарантований — законодавство змінювалось кілька разів, практика правозастосування ще хаотичніша. Але достатній для того, щоб тисячі людей прийняли рішення залишитися у виші або вступити туди не заради знань.</p> <p>Назвемо речі своїми іменами: частина студентів, які зараз захищають дипломи з програмування, не мають жодного наміру ставати програмістами. Вони хочуть вижити. Пережити війну. Залишитися живими.</p> <p>Це не трусість — це раціональна відповідь людини на ірраціональну ситуацію. Бусифікація — практика примусової мобілізації з автобусних зупинок, торгових центрів, під'їздів — стала реальністю, яку важко заперечити. Статистика загибелі мобілізованих без належної підготовки, втрати на певних ділянках фронту, питання про реалістичність військових цілей — всі ці теми активно обговорюються в суспільстві, і не лише «диванними експертами».</p> <p>Коли людина не розуміє, за що і навіщо вона має загинути, — бажання уникнути цього є абсолютно людським. Я не берусь судити тих, хто воює, і тих, хто намагається не воювати. Це складна моральна ситуація без простих відповідей.</p> <p>Але я хочу зафіксувати факт: університет зараз виконує роль, яку ніхто не передбачав при його проєктуванні. І це принципово змінює склад студентів, мотивацію навчання і якість того, що виходить на виході.</p> <h2> Містер Робот, Silicon Valley і тато, який «хоче кращого» </h2> <p>Є ще один потік, який несе людей у IT-освіту — і про нього говорять найменше, бо він найбільш незручний. Це не мобілізація і не раціональний розрахунок. Це образ.</p> <p>Голівуд і масова культура останніх п'ятнадцяти років створили образ програміста, який не має нічого спільного з реальністю. Елліот Олдерсон з «Містера Робота» в худі, який одним рядком коду зламує банківську систему. Хлопці зі «Стартапу», які за ніч пишуть алгоритм і стають мільярдерами. Марк Цукерберг у будь-якому байопіку — геній-одинак, якому не потрібні люди, тільки ноутбук і ідея.</p> <p>Цей образ продається. Він романтичний, він зрозумілий, він дає відчуття, що програмування — це магія, доступна обраним. І мільйони людей купили цей образ — або їхні батьки купили його за них.</p> <p>«Іди в IT — там гроші». Це речення змінило долі сотень тисяч українських студентів. Не «тобі цікаво?», не «ти пробував писати код?» — просто «там гроші». Батько, який усе життя пропрацював на заводі. Мама, яка читала статтю про зарплати розробників. Дядько, сусід, класний керівник — всі раптом стали кар'єрними консультантами з одним аргументом.</p> <p>Я не засуджую батьків. Вони хочуть кращого для дітей, це природно. Але результат цього масового «хочу кращого» — аудиторії, набиті людьми, які не вміють і не хочуть програмувати, але дуже хочуть отримати диплом, який обіцяє ту саму зарплату зі статті.</p> <p>Вони не ледачі. Вони просто не там, де мали б бути. Людина, якій справді цікаво малювати або готувати, або будувати — сидить на лекції з алгоритмів і страждає. П'ять років страждання. А потім диплом — і на цьому все.</p> <p>Між іншим, ринок давно це відчув. Зарплати джунів в Україні за останні роки або стоять, або падають у реальному вираженні. Конкуренція на позиції junior-розробника — космічна, і не тому що всі хороші, а тому що всі є. Рожевий образ з масскультури зіткнувся з реальністю — і реальність виявилась зовсім не схожою на серіал.</p> <h2> Діаспора: ті самі проблеми, але з акцентом </h2> <p>Після 2022 року більше мільйона українців опинилися в Польщі, Німеччині, Великобританії, країнах Балтії. Серед них — сотні тисяч молодих людей студентського віку.</p> <p>Частина з них вступила або продовжила навчання в європейських університетах. І тут виникає нова, специфічна проблема.</p> <p>Польська Politechnika Warszawska, британський University of Manchester, естонський TalTech — у кожному з цих закладів свої вимоги до дипломних і курсових робіт з програмування. Своя термінологія, свій стиль оформлення, свої стандарти реферування (Harvard, APA, IEEE). Польський науковий текст пишеться інакше, ніж англійський. Латиська технічна термінологія відрізняється від того, що студент вивчав у Харкові чи Дніпрі.</p> <p>І при цьому людина може бути справжнім програмістом — добре писати код, розуміти архітектуру — але не вміти написати академічний текст мовою, яку вчить другий рік. Або не знати, як правильно оформити список літератури за польськими нормами. Або просто не мати часу: вона одночасно працює, вивчає мову, адаптується, і їй треба здати курсову до п'ятниці.</p> <p>Це не проблема компетентності. Це проблема контексту.</p> <h2> Що таке «диплом з програмування» насправді </h2> <p>Я хочу запропонувати чесний погляд на те, чим є дипломна робота з програмування у 2026 році.</p> <p>Це не доказ того, що людина вміє програмувати. Роботодавці це знають — тому і дивляться на тестове завдання, портфоліо, GitHub, відповіді на технічні питання.</p> <p>Це не науковий внесок. 99% дипломних робіт — це CRUD-додатки або рефакторинг чужого коду з «теоретичним розділом», написаним рерайтом Вікіпедії.</p> <p>Це ритуал. Формальний ритуал, який суспільство домовилося вважати важливим — і на якому тримається ціла інфраструктура: університети, кафедри, викладацькі ставки, акредитації.</p> <p>Фейнман би сказав: «Ви знаєте назву цього ритуалу. Але чи знаєте ви, що він означає?»</p> <h2> Хто насправді виконує ці роботи </h2> <p>Ось спостереження, яке я зробив за кілька років роботи з технічними проєктами різного рівня:</p> <p>Коли студент замовляє або просить допомоги з дипломною роботою — це рідко означає, що він «лінивий» або «нечесний». Частіше це означає одне з наступного:</p> <p><strong>Він не збирається бути програмістом.</strong> Він опинився на цій спеціальності з якоїсь іншої причини — родинного тиску, відсутності альтернатив, або тієї самої функції університету як захисту. І йому треба закрити формальність, щоб отримати папірець і йти далі.</p> <p><strong>Він є програмістом, але не академічним письменником.</strong> Він може написати чудовий код, але не може написати «теоретичний розділ» про «огляд предметної галузі» і «аналіз існуючих рішень» у тому специфічному псевдонауковому стилі, якого вимагає методичка.</p> <p><strong>Він знаходиться в неможливій ситуації.</strong> Одночасно працює, вчиться, адаптується до нової країни, переживає стрес від війни — і має здати ще одну роботу до ще одного дедлайну.</p> <p>У всіх цих випадках допомога з технічним проєктом — це не шахрайство. Це послуга, яка існує тому, що система її породжує.</p> <h2> Парадокс якості </h2> <p>Ось де стає цікаво, і де, мені здається, ховається важливе спостереження.</p> <p>Парадоксально, але робота, виконана кваліфікованим розробником на замовлення, часто <strong>якісніша</strong> за роботу, написану самим студентом «щоб здати».</p> <p>Чому? Тому що кваліфікований розробник пише чистий код, з нормальною архітектурою, з коментарями, з документацією. Він не копіює з Stack Overflow шматки, які «якось працюють». Він не використовує застарілі бібліотеки п'ятирічної давності. Він пише так, як пишуть у промисловому розробці.</p> <p>А студент, який «сам» пише дипломну, щоб «не списувати», часто виробляє код, від якого у будь-якого досвідченого розробника почервоніють вуха: глобальні змінні, hardcoded credentials, вкладені if на сім рівнів, функції по 300 рядків без коментарів.</p> <p>І обидва отримають однаковий захист. Комісія не запускає code review. Комісія дивиться на слайди і слухає доповідь.</p> <h2> HR як фільтр проти таланту </h2> <p>Я регулярно читаю LinkedIn. І я помітив дивну річ: рекрутери та HR-фахівці в IT пишуть про що завгодно — але тільки не про те, що важливо.</p> <p>Про «культуру компанії». Про «емоційний інтелект». Про «вміння продати себе». Про «роботу в команді». Про мову — обов'язково мову. Про «продаж ручки» як тест на переговорні навички — в компанії, яка пише backend на Go. Про «токсичність» і «червоні прапорці». Про те, чи вмієте ви «правильно розповісти про свої слабкості».</p> <p>І практично ніхто — жодна публікація з тих, що я бачив — не ставить питання прямо: <strong>скільки грошей цей спеціаліст принесе компанії?</strong></p> <p>Це вражаюче, якщо подумати. Бізнес існує для генерування прибутку. Розробник наймається для того, щоб писати код, який цей прибуток забезпечує або збільшує. Але між бізнесом і розробником стоїть HR, для якого метриками є «відповідність культурі», «комфорт у команді» і «відсутність токсичності» — і жодна з цих метрик не корелює напряму з тим, чи принесе ця людина результат.</p> <p>Вийшла система зі зламаними стимулами.</p> <p>HR-спеціаліст не несе відповідальності за те, що найнятий розробник виявиться некомпетентним. Він несе відповідальність за те, що найнятий розробник виявиться «незручним» — буде сперечатись, критикувати, показувати, що колеги роблять щось неправильно. Тому раціональна поведінка HR-а — відфільтрувати «зручних» і відсіяти «незручних».</p> <p>Результат передбачуваний: компанії наповнюються людьми, які добре проходять інтерв'ю — і погано пишуть код. Люди, які вміють правильно розповісти про свої слабкості, продати ручку і продемонструвати емоційний інтелект, отримують офер. Люди, які вміють розв'язувати реальні технічні проблеми, але погано «себе продають» або занадто прямолінійні у відповідях — ні.</p> <p>Є відомий ефект, який я б назвав «відбором на презентабельність»: чим більш зрілий і ефективний спеціаліст, тим менш він схильний грати в ігри з «продажем себе». Він знає собі ціну, не буде прикидатися і не буде відповідати на питання про слабкості заздалегідь написаним скриптом. Але саме ця поведінка часто інтерпретується як «недостатня мотивація» або «можливі проблеми з командою».</p> <p>Натомість людина без особливих скілів, але з відмінно відпрацьованою самопрезентацією проходить усі раунди на ура.</p> <p>Я не стверджую, що soft skills не важливі — вони важливі. Але коли вони стають <strong>єдиним</strong> або <strong>головним</strong> критерієм, а технічна компетентність перетворюється на другорядне питання — це вже патологія процесу найму.</p> <p>Комфортна бестолоч, яка генерує збитки, але ніколи не конфліктує — це зручніше для HR, ніж різкий спец, який приносить результат, але регулярно каже незручні речі вголос. І ця «зручність» систематично перемагає в процесі відбору.</p> <p>Наслідок для нашої теми прямий: людина з дипломом, яка вміє говорити правильні слова, має більше шансів пройти HR-раунд, ніж людина без диплому, яка вміє писати хороший код. Диплом стає не доказом компетентності, а соціальним сигналом — «я відповідний». І HR цей сигнал зчитує, бо простіше перевірити наявність диплому, ніж оцінити якість коду.</p> <p>Коло замкнулось.</p> <h2> Апофеоз абсурду: ШІ проти ШІ </h2> <p>Але найцікавіше попереду. Я хочу розповісти про те, куди весь цей процес логічно прийшов у 2026 році — і де він виглядає вже не як сатира, а як новина з Reuters.</p> <p>Перший кейс — компанія Baby Inc., американський стартап, який у 2024 році оголосив, що наймає виключно через ШІ-рекрутера. Ніяких людей-HR. Автоматизований скринінг резюме, автоматизоване перше інтерв'ю, автоматизована оцінка відповідей. Ефективно, швидко, масштабовано. Але кандидати швидко зрозуміли: якщо тебе оцінює ШІ — підготуй відповіді за допомогою ШІ. І пішло-поїхало: на першому раунді кандидат читає ChatGPT-відповіді в режимі реального часу, підготовлені іншим ChatGPT, поки ШІ-інтерв'юер ставить питання, згенеровані третім ШІ.</p> <p>Ніхто ні з ким не розмовляє. Два автомати обмінюються відповідями, а десь у фоні — реальна людина, компетентність якої в цьому процесі взагалі не перевіряється.</p> <p>Це не фантастика. Це те, що вже відбувається, і що активно обговорюється в LinkedIn — тому самому LinkedIn, де паралельно HR пишуть про емоційний інтелект і продаж ручки. Ірон'я в тому, що саме надмірна формалізація найму — «ми перевіряємо відповідність стандарту» — породила ринок обходу цього стандарту. Люди оптимізуються під метрику, а не під реальну компетентність. Це той самий принцип, що і з дипломами, тільки в режимі реального часу і з ШІ з обох боків барикад.</p> <p>Ґудхартів закон у найчистішому вигляді: коли метрика стає ціллю, вона перестає бути хорошою метрикою. Британський економіст Чарльз Ґудхарт сформулював це ще в 1970-х стосовно монетарної політики — але жодна сфера не ілюструє цей принцип краще, ніж сучасний найм в IT. Спочатку технічне інтерв'ю було проксі для «вміє писати код». Потім з'явилась індустрія підготовки до технічних інтерв'ю — LeetCode, Pramp, сотні курсів «як пройти FAANG». Тепер людина може місяцями тренуватись на алгоритмічних задачах і успішно пройти Google — але в реальній роботі не зможе спроєктувати нормальну базу даних. Метрика відірвалась від реальності.</p> <p>HR-інтерв'ю пройшло той самий шлях ще швидше. «Розкажіть про свою слабкість» — це питання вже стало меме, бо правильна відповідь на нього загальновідома і не говорить нічого про кандидата. Але воно продовжує ставитись, бо так написано в методичці. ШІ-кандидат відповідає на нього краще за живу людину, яка чесно скаже щось незручне.</p> <p>І ось ми прийшли до фіналу цієї еволюції: процес найму, розроблений для відбору кращих людей, систематично відбирає найкращих акторів — або найкращих операторів ШІ-інструментів. Це два різних навички, і жоден з них не є «вміє писати хороший код».</p> <h2> Що означає «живий автор, не ШІ» </h2> <p>Код, згенерований LLM, має характерний почерк: він виглядає правильно, але часто не працює так, як очікується. Він надмірноословесний, він використовує шаблонні підходи без розуміння контексту, він не враховує специфіку конкретного завдання.</p> <p>Викладачі це бачать. Antidot-системи це фіксують. І тут виникає абсурдна ситуація: студент, який взяв код у реального програміста, часто має <strong>менше проблем</strong> на захисті, ніж студент, який згенерував код ChatGPT і не розібрався в ньому.</p> <p>Різниця між «живим автором» і «ШІ» — це не моральна категорія в контексті дипломних робіт. Це практична різниця у якості продукту.</p> <h2> Українська IT-освіта: що реально відбувається </h2> <p>Якщо подивитись на статистику ринку праці, картина буде приблизно така:</p> <p>Кількість випускників IT-спеціальностей в Україні зростала щороку до 2022-го. Кількість Junior-розробників на ринку також зростала — і одночасно падала якість цих джунів, про що відкрито говорили рекрутери та тімліди.</p> <p>Є певний парадокс: більше дипломів — менше компетентних розробників на початковому рівні. Причина проста: коли спеціальність стає «модною» і «прибутковою» у масовій свідомості, туди йдуть усі — не тільки ті, кому це цікаво.</p> <p>У 2012 році на «комп'ютерні науки» вступали люди, яким було цікаво. У 2018 — всі, кому батьки сказали «іди в IT, там гроші». У 2023 — ще й ті, для кого університет є способом фізичного виживання.</p> <p>Кожна хвиля розбавляє попередню.</p> <h2> Чому це важливо для індустрії </h2> <p>Є думка, що це «не наша проблема» — ринок сам відсіє некомпетентних. Технічне інтерв'ю, тестове завдання, пробний період.</p> <p>Але є нюанс.</p> <p>По-перше, відсів коштує. Компанії витрачають ресурси на розгляд резюме, проведення інтерв'ю, онбординг людей, які виявляються непридатними. Це реальні витрати.</p> <p>По-друге, некомпетентні люди з дипломами займають місця — і не тільки в компаніях. Вони займають місця у свідомості ринку. Коли на п'ять відкритих вакансій junior-розробника приходить двісті резюме, і дев'яносто відсотків кандидатів не можуть написати FizzBuzz — це змінює очікування компаній, підвищує поріг входу, і в підсумку шкодить тим, хто реально вміє.</p> <p>По-третє — і це найважливіше — це підриває довіру до диплому взагалі. Якщо диплом комп'ютерних наук нічого не означає, то він перестає бути корисним навіть для тих, хто навчився чомусь реальному.</p> <h2> Що система виробляє насправді </h2> <p>Пол Ґрем, засновник Y Combinator і один з найвпливовіших мислителів у сучасній tech-індустрії, якось написав, що університети перетворились на «дорогий спосіб сигналізувати роботодавцям, що ви здатні виконувати завдання». Не навчитись чомусь — а надіслати сигнал. Диплом як сигнальна ракета: «я три-п'ять років виконував те, що мені казали, і дійшов до кінця». Це корисна інформація для роботодавця — але вона говорить про витривалість і conformity, а не про компетентність.</p> <p>В умовах України 2026 року цей сигнал спотворився ще більше. Диплом тепер сигналізує не «я витривалий і conformist», а щось значно складніше: «я був тут, я не загинув, я пережив». Це не дрібниця. Але це точно не «я вмію програмувати».</p> <p>Система виробляє те, на що є стимули. Стимули зараз — на виживання, на папірець, на проходження формальних фільтрів. Справжні програмісти з'являються всупереч системі, а не завдяки їй. Вони з'являються тому, що їм цікаво — і ця цікавість виявляється сильнішою за всі перешкоди: некомпетентних викладачів, застарілі навчальні плани, безглузді дипломні вимоги.</p> <p>Система, яка тримається лише на внутрішній мотивації найсильніших — це не система. Це фільтр, який пропускає небагатьох і відсіває більшість разом з водою.</p> <p>Ми можемо засуджувати тих, хто не пройшов фільтр. Або ми можемо спробувати зрозуміти, яку систему ми збудували — і що вона насправді виробляє.</p> <h2> Замість висновків </h2> <p>Я не маю рецепту, як «полагодити» українську IT-освіту. Це надто велика система з надто великою кількістю стейкхолдерів, і в умовах повномасштабної війни — не найпріоритетніше питання.</p> <p>Але я думаю, що є сенс говорити про це відкрито. Бо альтернатива — робити вигляд, що система працює нормально, що диплом означає щось реальне, що студент «зобов'язаний» написати дипломну сам — ця альтернатива є просто лицемірством.</p> <p>Диплом програміста в Україні 2026 року — це папірець. Іноді за ним стоїть реальна компетентність, частіше — ні. Ринок це знає. Індустрія це знає. Усі це знають.</p> <p>І допоки ми не почнемо говорити про це чесно, ми будемо продовжувати виробляти тисячі дипломів щороку — і дивуватись, чому хороших розробників так важко знайти.</p> <p><em>Автор — розробник з практичним досвідом у Python, Java, JavaScript та суміжних технологіях. Спеціалізується на технічних проєктах різної складності, включно з Machine Learning та системною інтеграцією. Працює зі студентами з України та діаспори — Польща, Велика Британія, країни Балтії. Детальніше про підхід до роботи: <a href="https://skp-degree.com.ua" rel="noopener noreferrer">skp-degree.com.ua</a></em></p>