Шаргородщина — місце, яке не відпускає

Я думаю, батьківщина не зʼявляється раптово. Вона повільно вростає в тебе. Через дитячі маршрути. Через знайомі краєвиди. Через тишу, яка іноді говорить більше за людей. Шаргород і вся Шаргородщина — саме такі. Без глянцю. Без гри на публіку. Просто свої.
Тут не треба вигадувати сенси. Вони вже є. У старих будівлях, що трохи нахилилися, але стоять. У дорогах, які пам’ятають більше, ніж ми. У розмовах на лавках — уривками, не завжди про головне, але по-справжньому. Батьківщина складається з таких дрібниць. І з них же тримається.
Україна різна. І це нормально. Кожен регіон має свій голос, інтонацію, ритм. Шаргородський край — не гучний. Він спокійний. Деколи впертий. Деколи мовчазний. Але якщо слухати — чуєш багато. Про людей. Про пам’ять. Про те, що не завжди потрапляє в новини.
Окрема історія — Мазуровий став. Місце, де думки розходяться самі. Сидиш. Дивишся на воду. І ніби повертаєшся в той момент, коли все було простіше. Можливо, не легше. Але простіше. І цього інколи достатньо.
Проєкт Шаргород — це не черговий сайт “для галочки”. Це спроба зібрати розсипану пам’ять. Історії людей. Фото. Події. Те, що легко втратити, якщо не зафіксувати. Тут немає штучної серйозності. Є відчуття, що матеріали роблять ті, кому справді болить.
Мабуть, ми починаємо цінувати своє трохи пізніше, ніж треба. Коли вже порівняли. Коли пожили деінде. І раптом зрозуміли — тягне назад. Хоча б очима. Хоча б через тексти.
Шаргородщина — не ідея. Не образ. Це жива територія пам’яті. Зі своїми тріщинами. Зі своїм теплом. І якщо вам близька тема коріння, малої батьківщини, справжніх місць — просто зайдіть. Почитайте. Можливо, щось у вас відгукнеться. І зависне. Надовго.